Для відтворення собі подібних віруси користуються генетичним апаратом живих клітин – бактеріальних, рослинних, грибних або тварин, – щоб ті створювали нуклеїнові кислоти та білки, необхідні для побудови нових вірусних частинок. І якщо у випадку з бактерією, без’ядерним організмом, вірусу не важко дістатися до її кільцевої молекули ДНК, то у всіх інших випадках патогену спочатку необхідно проникнути в ядро.

Тут слід зазначити, що ядерна мембрана – зовсім не цілісна стіна: в ній існують проходи, які називаються ядерними порами. Через ці пори ядро ​​обмінюється з рештою клітин різними молекулами: білками, РНК та іншими.

Щоб це зрозуміти, вчені простежили за тим, як взаємодіє з ядерною порою вірус SV40, який викликає ракові пухлини мавп.

Цілий вірус невеликий, але він виразно більший за діаметр ядерної пори — і все ж якось проникає всередину ядра, щоб його генетичний матеріал вбудувався в клітинну ДНК і почав виробляти вірусні ДНК і білки, інформує фрізмі.іо.

Виявилося, для вирішення цієї проблеми вірус у буквальному сенсі руйнує сам себе: він позбавляється більшої частини своєї білкової оболонки, залишаючи лише пару білків і власну ДНК. У такому схудлому вигляді SV40 зв’язується з білком ядерної пори і проникає всередину ядра, після чого вже безперешкодно вбудовується в клітинну ДНК.

Автори роботи підкреслюють: хоча SV40, швидше за все, не є небезпечним для людини, він належить до канцерогенних вірусів, які можуть викликати ракові пухлини в організмі господаря.

Розуміння того, як саме віруси проникають у ядра клітин, може допомогти дослідникам розробити нові способи захисту від цих патогенів шляхом лікарського блокування ядерних білків пір або їх генетичної модифікації. Дослідження опубліковано у журналі PLoS Pathogens.