У 1930-х селекціонери з французького Альфору вивели нову породу кролів – Sauteur d’Alfort («Альфорскій стрибун»). Назва вибрали, мабуть, іронічне: якраз стрибати ці кролики не вміють. При необхідності прискоритися вони піднімаються на передні лапи і перебирають ними, буквально «ходячи на руках». До того ж вони часто страждають катарактою, аж до повної сліпоти, і довго не живуть. Цих тварин використовують в лабораторіях для вивчення генетики, порушень зору і рухового апарату.

Раніше експерименти показали, що втрата здатності стрибати пов’язана з мутацією в одному-єдиному гені. А тепер групі європейських вчених на чолі з Лейфом Андерсоном (Leif Andersson) з Уппсальского університету вдалося встановити цей ген і пояснити його дивну вплив на «ходу». Про це вони пишуть у статті, опублікованій в журналі PLOS Genetics.

Вчені схрещували кроликів Sauteur d’Alfort з новозеландської білої породою, здатної до нормальних стрибків, показавши, що мутація рецесивна, а для прояву її повинні нести обидві копії гена. Далі вчені секвенували геном потомства і порівняли ДНК у тих, що здатні стрибати, з тими небагатьма, хто отримав обидва рецесивних алелі, а разом з ними – необхідність пересуватися на передніх лапах.

Ця робота вказала на ген RORB, що кодує білок ROR-beta ( «Орфа RAR-пов’язаний бета-рецептор»). Незабаром його роль вдалося підтвердити і на геномі чистокровних кролів Sauteur d’Alfort: всі вони несуть мутантних копію RORB. Проаналізувавши наявні дані про геномах домашніх і диких кроликів різних порід, а також інших тварин, вчені виявили, що у них такої мутації немає.

Білок ROR-beta грає роль фактора транскрипції: зв’язуючись з ДНК, він контролює активність певних генів і через цей ланцюжок проявляється у відповідних зовнішніх ознаках. Гени, керовані RORB, активні в інгібіторних інтернейронах спинного мозку. Ці клітини нервової системи відіграють роль проміжної ланки при передачі сигналів між мозком, з одного боку, і руховими і сенсорними нейронами – з іншого.

У кроликів з мутантним RORB ці інтернейрони були розвинені слабше, а то і були відсутні зовсім. Можна сказати, в системі управління їх рухами «зламалися гальма», і мозок не міг координувати нормальні стрибки з одночасною участю правих і лівих, передніх і задніх кінцівок. При звичайному повільному переповзання по траві це майже непомітно, але якщо кролику потрібно прискоритися, йому не залишається нічого іншого, окрім як вдатися до нового безглуздого способу – «на руках».